Проблема правового регулювання визначення розміру моральної шкоди в Україні

Дата публикации

Проблема визначення розмірів моральної шкоди в українській правозастосовчій практиці актуальна вже не перший рік. Правильніше було б сказати, що ця проблема виникла з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій» від 06 травня 1993 року, коли Цивільний кодекс Української РСР було доповнено статтею 4401 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Адже, як відомо, радянське законодавство взагалі не оперувала таким поняттям, як «моральна шкода», і не містило механізмів його відшкодування.

Відповідно до згаданої статті 4401 Кодексу при визначенні розмірів компенсації за заподіяну моральну шкоду враховуються як суть позовних вимог, так і характер діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичні чи моральні страждання потерпілого, а також інші негативні наслідки.

Необхідно відзначити, що вже тоді законодавець вирішив закріпити в Кодексі нижню «планку» суми компенсації за заподіяну моральну шкоду в розмірі не менше п'яти мінімальних заробітних плат.

Нижній поріг відшкодування моральної шкоди в розмірі не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць незаконного перебування під слідством і судом був також встановлений частиною 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР.

Цілком очевидно, що всі фактори, перелічені у статті 4401 Кодексу, які повинні були враховуватися для визначення розміру відшкодування, є самі по собі оціночними і суб'єктивними, так як неможливо оцінити в грошових одиницях глибину «фізичних чи моральних страждань», «ступінь» вини особи і так далі. Проблема полягала (і полягає), насамперед, у відсутності чітко сформульованих критеріїв та загального методу оцінки розміру компенсації моральної шкоди, бо позначені законодавцем критерії в силу їх розмитості абсолютно не допомагають суду обгрунтувати хоча б для самого себе указується в рішенні розмір компенсації.

Такий стан речей на практиці відразу призвело до того, що розмір відшкодування моральної шкоди став залежати від особистого розуміння судом самого інституту компенсації за завдану моральну шкоду, що саме по собі нерозривно пов'язане з поняттями «справедливості», «добра і зла», «совісті», а як відомо, про них кожен має різні уявлення. Безсумнівно, розмір присудженої суми компенсації також залежить від суб'єктивного ставлення судді, який розглядав конкретну справу, до учасників судового процесу. Свою роль може зіграти будь-який чинник : симпатія чи антипатія до позивача або відповідача ; аналогичность ситуації, з якою у житті доводилося стикатися служителю Феміди, до тієї, яка є предметом розгляду в суді ; можливість для однієї з сторін «вплинути» на суддю для прийняття ним «правильного» рішення тощо.

Розмір відшкодування моральної шкоди став залежати від особистого розуміння судом самого інституту компенсації за завдану моральну шкоду

Чи не виправило ситуацію і прийняття Пленумом Верховного Суду України постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4. Пункт 9 цієї постанови вказує на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та розміру страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), а також враховуючи інші обставини. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь падіння престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для повернення до початкового стану.

Тут слід зазначити, що вищенаведений пункт постанови не містить конкретних вказівок, які дозволили б суду обгрунтовано визначати розмір компенсації при вирішенні тієї чи іншої справи.

З моменту набрання чинності з 1 січня 2004 р. нового Цивільного кодексу України з'явилася і нова стаття про розмір відшкодування за завдану моральну шкоду. Так, стаття 23 чинного Кодексу вказує на те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. При цьому норма про нижньої мінімальної «планці» розміру компенсації, яка була присутня в Цивільному кодексі Української РСР, у чинному Кодексі не збереглася.

Безсумнівно, в новому Цивільному кодексі більш детально викладені критерії, які повинні враховуватися служителями Феміди при визначенні розмірів компенсації за заподіяну моральну шкоду. Критеріїв стало більше, але легше від цього нікому не стало, тому що їх «розмитий» характер зберігся.

Внести деяку ясність у питання про визначення розміру відшкодування моральної шкоди спробувало і Міністерство юстиції. У своєму листі від 13.05.2004 № 35-13/797, адресованому міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Міністерство юстиції України виклало власні Методичні рекомендації «Відшкодування моральної шкоди». Питань визначення розміру шкоди присвячений 6- й розділ Методичних рекомендацій. В основному він повторює положення статті 23 Цивільного кодексу України в редакції 2003 року і пункту 9 вищевказаної постанови Верховного Суду України № 4. Щось нове міститься в пункті 6.4 Методичних рекомендацій. Так, згідно з цим пунктом моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною справжнім стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, коли така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватний завдану моральну шкоду.

Тут Мін'юст повторює відому тезу про суто умовному вираженні будь компенсації завданої моральної шкоди, висловлений в науковій літературі, в тому числі і відомим російським вченим Ерделевскім А. М. у його книзі «Компенсація моральної шкоди» (М.: МАУП, 1996, с. 55 - 67). У ній автор вказує, що «немає інструментів для точного вимірювання абсолютної глибини страждань людини, а також підстав для вираження глибини цих страждань у грошах. У грошах може бути виражена лише компенсація за перенесені страждання. Іншими словами, це своєрідний штраф, який і стягується з заподіювача шкоди на користь потерпілого і призначений для згладжування негативного впливу на психіку потерпілого перенесених у зв'язку з правопорушенням страждань. Оскільки глибина страждань не піддається точному виміру, а в грошах не вимірна в принципі, неможливо говорити про будь еквівалентності глибини страждань розміром компенсації. Однак розумно і справедливо припустити, що більшій глибині страждань повинен відповідати більший розмір компенсації, і навпаки, тобто що розмір компенсації повинен бути адекватний перенесеним стражданням... Виплата майнової компенсації за немайнову шкоду завжди буде нести в собі елемент умовності через відсутність загальних «одиниць виміру» матеріальної і нематеріальної субстанцій».

Зважаючи на відсутність будь-яких орієнтирів, за допомогою яких суд міг би визначити розміри компенсації за завдану моральну шкоду, судова практика в Україні пішла шляхом встановлення пропорційності між сумами заявленого матеріальної та моральної шкоди. Звичайно, тут мова йде про справи, коли в одному позові заявляються вимоги про стягнення як морального, так і матеріальної шкоди. Причому цей факт має місце, незважаючи на те що частина 4 статті 23 чинного Цивільного кодексу України (так само як і стаття 4401 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року) передбачає, що моральна шкода компенсується незалежно від матеріальної шкоди, що підлягає компенсації, і не пов'язаний з розміром такої компенсації.

Судова практика в Україні пішла шляхом встановлення пропорційності між сумами заявленого матеріальної та моральної шкоди

Так, у судовій практиці автора в 2003 році мав місце випадок, коли до суду був заявлений позов про стягнення з винуватця ДТП моральної та матеріальної шкоди. Суть справи полягала в тому, що водій, перебуваючи в нетверезому стані, скоїв ДТП, в результаті якого одна людина загинула, а другий отримав серйозні травми, і був змушений провести в лікарні близько двох місяців. Після виписки з лікарні цей потерпілий не міг близько півтора років займатися спортом і пережив ряд інших негативних наслідків, пов'язаних з отриманими травмами. Після остаточного одужання цей потерпілий пред'явив до суду цивільний позов до винуватця ДТП, який на той момент уникнув кримінального покарання в результаті акту амністії. У пред'явленому позові сума матеріального збитку, підтвердженого документально, складалася з витрат на лікування, і становила близько однієї тисячі гривень. Моральна шкода, який складався з душевних переживань внаслідок втрати в цьому ж ДТП близької людини, фізичних страждань від отриманих травм, а також обмежень і всіх інших негативних наслідків пережитої аварії, був заявлений на рівні п'ятдесяти тисяч гривень. Рішенням районного суду м. Києва, залишеного без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов в частині стягнення матеріальної шкоди був задоволений у повному обсязі, а от у частині стягнення моральної шкоди був задоволений частково у розмірі всього лише п'яти тисяч гривень, тобто в десять разів менше заявленого. Суддя, яка вела справу, після винесення рішення чесно зізналася позивачу, що вона б рада була присудити стягнення суми моральної шкоди та в повному обсязі, якби не така незначна сума матеріального збитку. На питання, де ж вона знайшла в законі взаємозв'язок між відшкодуванням моральної та матеріальної шкоди, була отримана відповідь - «Така практика!».

Отже, слід констатувати, що в Україні на сьогоднішній день немає законодавчо врегульованого порядку, який би допоміг судам у питанні визначення розмірів компенсацій присуджуваного ними моральної шкоди, і тим самим уніфікував би судову практику в цьому питанні. Нижній «поріг» у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат не перекочували у чинний Цивільний кодекс, а існуюча норма про мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за незаконне перебування під слідством і судом має вузьке застосування зважаючи на свою специфіку. Та й навряд чи встановлення нижнього порогу могло б особливо допомогти у вирішенні обговорюваної нами проблеми.

Таким чином, виникає питання, а як йдуть справи в цьому аспекті в розвинених країнах? Необхідно відзначити, що як і у нас, у країнах Європи з континентальною системою права відсутня детальне нормативне регулювання інституту компенсації моральної шкоди. Тому там на допомогу приходить судова практика, яка впорядковує систему визначення розмірів компенсації. Наприклад, у Німеччині та Франції це досягається шляхом вироблення судовою практикою правила орієнтуватися на раніше винесені судові рішення у справах, пов'язаних із зіставними правопорушеннями.

Враховуючи значну подібність у питаннях правового регулювання компенсації моральної шкоди між Україною і Російською Федерацією, не можу не погодитися з «рецептом», який був запропонований для вирішення аналогічної проблеми в правовій системі своєї країни російським вченим Ерделевскім А. М., який полягає в нормативному встановленні якогось базисного рівня компенсації за заподіяну моральну шкоду, який би прив'язувався до мінімальної заробітної плати, а також методики визначення розміру компенсації за різні види правопорушень, що посягають на немайнові права особи.

Також вважаю, що одним із способів вирішення зазначеної проблеми в Україні могла б стати більш активна позиція Верховного Суду України, а також вищих спеціалізованих судів, які могли б в порядку забезпечення однакового застосування законів при здійсненні правосуддя запропонувати судам загальний базис і підхід до визначення розміру компенсації моральної шкоди, залишаючи при цьому достатній простір для розсуду суду при вирішенні конкретних справ.

Олександр Денисенко,

адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери»