Про можливість оскарження угод з відчуження предмета застави

У силу динамічності руху грошових коштів на сьогоднішній день ні для кого не є дивовижною необхідність довгострокового або короткочасного залучення додаткових грошових коштів для реалізації різного роду завдань. Найчастіше подібне відбувається з метою втілення в життя бізнес - проектів, які в результаті, як правило, виправдовують себе і приносять творцям позитивний результат.

У той же час абсолютно логічно, що для захисту власних інтересів та мінімізації ризиків виконання боргових зобов'язань, при оформленні угод за позикою грошових коштів кредитори вимагають визначення майна, яке в разі невиконання вищевказаних зобов'язань зможе при продажу погасити позику.

Перебування визначеного майна в заставі тягне за собою ряд передбачених законом обмежень щодо його використання і, звичайно ж, розпорядження ним. У той же час відчуження заставного майна не є явищем унікальним і нерідко застосовується кредиторами.

Маючи справу з предметами застави, учасникам цивільного обороту слід враховувати ряд нюансів. Частина перша статті 27 Закону України «Про заставу» передбачає збереження предмета застави у разі переходу предмета застави у власність (а також повне господарське відання) іншої особи. Дана норма застосовується, зокрема, тоді, коли між заставодавцем і іншою особою існує правонаступництво, що почалося на передбачених законом підставах. У разі якщо право застави виникло у іншої особи незалежно від волі заставодавця, дана норма застосовуватися не може і право застави припиняється.

Збереження права застави щодо нового власника майна чи організації, до якої перейшло право повного господарського відання майном, не залежить від того, чи знало особа, яка отримала це майно, про таке право. Якщо воно не знало, це не впливає на право застави, але має значення для відносин між цією особою і заставодавцем. Зокрема, у разі укладення договору купівлі - продажу предмета застави невиконання заставодавцем зобов'язання попередити покупця про право застави дає йому право вимагати зменшення ціни або розірвання договору та відшкодування збитків, як це значиться в статті 229 ЦК. Наслідки у вигляді зобов'язання заставодавця відшкодувати збитки тягне і відчуження у покупця проданого предмета застави, що передбачено статтею 239 ЦК. В обох випадках відшкодування збитків здійснюється на загальних підставах.

Перебування визначеного майна в заставі тягне за собою ряд передбачених законом обмежень щодо його використання і, звичайно ж, розпорядження ним. У той же час відчуження заставного майна не є явищем унікальним і нерідко застосовується кредиторами

Також можливі випадки, коли майно перебуває у спільній власності, але передається в заставу без згоди всіх співвласників. У такому випадку відповідний договір застави може бути визнаний у судовому порядку недійсним за позовом будь-якого з співвласників майна - підприємства чи організації, права та охоронювані інтереси якого порушені. Тому при укладанні відповідних договорів варто належним чином перевіряти правовий статус майна, що підпадає під право застави. Особливо потрібно робити подібне в разі укладення такого договору з фізичними особами, коли в документах, що підтверджують право власності на майно, прямо не зазначено про наявність співвласників, але перебування особи у шлюбі автоматично тягне за собою зарахування вказаного майна до спільної власності.

Законодавством не передбачено обов'язкового посвідчення договору застави, що не тягне за собою недійсності договору, що укладається. Але в той же час у разі, якщо одна із сторін наполягає на ньому і щодо даної умови сторонами не досягнуто згоди, договір варто вважати неукладеним.

Проте варто мати на увазі, що у разі, якщо одна із сторін договору застави, який всупереч вимогам Закону не посвідчений нотаріально, виконала його повністю або частково, а друга сторона ухиляється від такого нотаріального посвідчення, то сторона, яка виконала договір, має право на підставі частини другої статті 47 ЦК звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним. Відповідну вимогу може бути заявлено даної стороною і в процесі розгляду спору, пов'язаного з виконанням договору застави.

Законодавством не передбачено обов'язкового посвідчення договору застави, що не тягне за собою недійсності договору, що укладається. Але в той же час у разі, якщо одна із сторін наполягає на ньому і щодо даної умови сторонами не досягнуто згоди, договір варто вважати неукладеним

Окремий інтерес представляє можливість наступних застав вже заставленого майна та у зв'язку з цим задоволення вимог заставодержателя, у якого право застави виникло пізніше, тільки після повного задоволення вимог колишніх заставодержателів, а також заставодержателів зареєстрованої застави рухомого майна. Тому в разі якщо у провадженні суду перебуває одночасно два або більше суперечок, пов'язаних із зверненням стягнення на заставлене майно та задоволенням вимог заставодержателів за рахунок цього майна, предметом яких є одна і та ж майно, то незалежно від дати надходження відповідних позовів суд повинен, перш все, розглянути справу, позивачем у якому є попередній заставодержатель або заставодержатель зареєстрованої застави рухомого майна, а в інших справах зупинити виробництво на підставі частини першої статті 79 ГПК, а саме неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.

За умови, що заставодавець подасть докази того, що він повідомив про всі попередні застави, а також про характер і розмір забезпечених ним зобов'язань, всі наслідки недостатності майна для задоволення вимог наступних заставодержателів за рахунок зазначеного майна після того, як задоволено позов попереднього заставодержателя, лягають саме на цих заставодержателів.

Тобто пізні залогодержатели (хоч їх права формально є захищеними, в результаті невиконання заставодавцем зобов'язань майно відчужується на користь більш раннього заставодержателя) можуть опинитися в ситуації, коли майно, що становить об'єкт застави, відчужене і у них немає можливості належним чином забезпечити виконання зобов'язань боржника перед собою.

Також може скластися ситуація, коли заставодавець реально прогнозує неможливість виконання боргового зобов'язання і, бажаючи вберегти себе від застосування штрафних санкцій, що тягне за собою різного роду додаткові фінансові втрати, хоче продати предмет застави з метою погашення зобов'язання на максимально вигідних умовах. Це викликає необхідність призупинення договору застави. Але в той же час кредитор опиняється в ситуації, коли у нього існує право вимоги до боржника, але ніяких стягнень не передбачено. З одного боку, при існуванні порядних довірчих відносин це не є проблемою, але в той же час ніяких реальних гарантій виконання зобов'язань у кредитора не буде, тому що формально майно на момент відчуження перебувати в заставі не буде. З іншого боку, можна обумовити подібне в додатковій угоді або звертати стягнення на підставі безпідставного збагачення, але очевидно, що звернути стягнення на грошову масу значно важче, ніж на реально існуючий об'єкт майна.

Євген Щеглов,

старший юрист ЮК «Правовий Альянс»

Владислав Опанасик,

молодший юрист ЮК «Правовий Альянс»

• < Назад