Визнання недійсним договору відповідача про продаж майна

Дата публикации

ПИТАННЯ:

Між двома фізичними особами було укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі - продажу земельної ділянки (липень 2008 р.), в якому визначено його вартість, а також зазначена кінцева дата укладення основного договору - 20.02.2009 р. Також покупцем була внесена передоплата. У зв'язку з обставинами, що змінилися (курс долара, ринкова вартість землі) покупець відмовився від операції і подав позов на продавця з метою повернення передоплати. Після довгих судових позовів в 2012 році було винесено рішення про стягнення суми передоплати (на підставі п. 2 ч. 3 ст. 1212 ЦК України) і розпочато процедуру примусового стягнення через ВДВС. В даний час з'ясовано, що на п'ятий день після вступу рішення суду в законну силу продавцем вказану земельну ділянку було відчужено за договором купівлі - продажу на користь третьої особи. Іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, у продавця немає, під час судового розгляду арешт на майно з метою забезпечення позову накладено не був.

Питання: чи існують правові підстави для визнання договору купівлі - продажу між продавцем і третьою особою недійсним? Яким чином можна пов'язати першочерговість вимог покупця на придбання даної земельної ділянки?

ВІДПОВІДЬ:

Відповідь на питання про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі - продажу, укладеного між відповідачем та третьою особою, залежить від того, що мається на увазі під фразою «арешт на майно з метою забезпечення позову накладено не був».

Якщо мова йде про те, що ні суд, ні державний виконавець не виносили рішень про накладення арешту на майно, то виходячи з інформації, зазначеної в питанні, підстав для визнання недійсним договору купівлі - продажу немає. Адже згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Обмеження його прав у здійсненні права власності згідно з ч. 2 ст. 321 ЦК можливе тільки у випадках і в порядку, встановлених законом.

До числа таких випадків відноситься накладення арешту за рішенням суду відповідно до ст. 152 ЦПК або за рішенням державного виконавця згідно ст. 25 Закону «Про виконавче провадження». Але якщо такі рішення не приймалися, то ніякого обмеження права власності відповідача не було. І значить, він міг здійснювати зі своїм майном будь-які дії, в тому числі його продаж. Наявність вступило в силу рішення суду про стягнення з відповідача боргу, за відсутності окремої ухвали про накладення арешту, не є перешкодою для розпорядження ним своїм майном.

Звичайно, спроби визнання угод, укладених після винесення рішення суду про стягнення боргу, недійсними були. Підставою для цього, як правило, служила нібито фіктивність цих угод. Але такі спроби успіху не принесли, про що свідчать, наприклад, ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 24.05.2012 року № 1990/22-ц-678/12 та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 27.07.2006 року № 22-1380.

Якщо ж мова йде про те, що судом (або держвиконавцем) було винесено рішення про накладення арешту на майно відповідача, яке не було виконано, то підстави для визнання договору купівлі - продажу є. Як ми зазначали в матеріалі «Скасування забезпечення позову та її вплив на дійсність угод», згідно ст. 124 Конституції судові рішення є обов'язковими для виконання на території України. А тому вчинення правочину всупереч судовому рішенню, зокрема, всупереч встановленому їм забороні на її вчинення, є порушенням публічного порядку. Причому незалежно від того, чи було рішення суду (держвиконавця) про накладення арешту виконано чи ні.

Угоду, зроблену в період дії невиконаного рішення про накладення арешту, можна вважати заперечної. Прямо її недійсність законом не встановлена ??, але якщо зацікавлена ??особа (наприклад, позивач) оскаржує її дійсність на підставах, встановлених законом, то вона може бути визнана недійсною. Підставою для визнання такої угоди недійсною при цьому буде ч. 1 ст. 203 ЦК, згідно з якою угода не може суперечити вимогам закону, інших актів цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підтвердженням тому - визначення ВСУ від 10.03.2011 року № 6 - 2773св08 та визначення ВССУ від 10.10.2012 року № 6 - 25114св12. Втім, на цей рахунок є і протилежна практика (див. визначення ВССУ від 07.11.2012 року та від 25.04.2012 року).

Той же факт, що між позивачем та відповідачем колись полягав попередній договір, не дає позивачу ніякого першочергового права на придбання земельної ділянки. Адже, наскільки можна судити із запитання, протягом терміну, встановленого попереднім договором, основний договір так і не був укладений. Згідно ч. 3 ст. 635 ЦК це означає припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором.

Винесення рішення суду про стягнення боргу також не давало позивачу першочергового права на придбання земельної ділянки. Воно встановлювало обов'язок відповідача повернути борг, а не продати земельну ділянку відповідачу.

ВИСНОВОК:

У розглянутій ситуації підстави для визнання договору купівлі - продажу земельної ділянки, укладеного між відповідачем та третьою особою, можуть бути тільки в тому випадку, якщо судом або держвиконавцем виносилося рішення про накладення арешту на майно відповідача.