ВСУ про стягнення боргу за комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних
- Дата публикации
- Просмотров: 9843
Забезпечення населення холодною і гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачанням, опаленням, вивезення побутових відходів, а також утримання житлових будинків і прибудинкових територій - все це відноситься до комунальних послуг, спрямованим на задоволення потреб як фізичних, так і юридичних осіб. При цьому обов'язок з оплати житлово - комунальних послуг у терміни, встановлені договором або законом, є запорукою їх надання, оскільки Закон «Про житлово-комунальні послуги» передбачає обов'язкову їх оплату споживачем таких послуг. Законодавець надає споживачеві право не оплачувати житлово - комунальні послуги лише в період тимчасової відсутності споживача і членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово - комунальних послуг. Незважаючи на це, багато споживачів, продовжуючи користуватися послугами, не поспішають витрачатися на їх оплату.
Практика показує, що багато рахунки за комунальні послуги залишаються не сплаченими досить довго, що веде до наростання заборгованості і, швидше за все, до обігу керуючої компанії або ЖЕУ до суду з позовною заявою про стягнення боргу. Але все ж не завжди постачальнику комунальних послуг вдається стягнути борг з споживача в судовому порядку, отже, споживачі часто уникають відповідальності за несвоєчасну оплату.
Перейдемо до розгляду рішень ВСУ у справах, у яких предметом спору було стягнення боргу за надання житлово - комунальних послуг та нарахування на суму боргу індексу інфляції за весь час прострочення і 3% річних від простроченої суми.
Стягнення боргу за надані комунальні послуги
У суперечці, викладеному в постанові ВСУ «Про стягнення заборгованості по експлуатаційних витрат на обслуговування і ремонт будівлі» від 27.03.2013, постачальник комунальних послуг звернувся з позовом до споживача, вимагаючи стягнути заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та зобов'язати споживача укласти договір про надання таких послуг. Постачальник послуг звернувся до суду, посилаючись на те, що споживач, як власник однієї з квартир житлового будинку, який знаходиться на його балансі та обслуговуванні, не оплачує експлуатаційні витрати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території. У судовому засіданні споживач заперечив проти позову, посилалася на те, що постачальник не уклав з ним договір про надання послуг, а в розрахунок заборгованості включені послуги, які взагалі не надавалися. Разом з тим споживач частково визнав борг за надані постачальником послуги.
Суд першої інстанції вимоги про стягнення боргу задовольнив, виходячи з того, що споживач послуг, як власник квартири, користується наданими послугами, але не платить за них, а тому зобов'язаний виплатити заборгованість по експлуатаційних витрат на обслуговування і ремонт будинку. Відсутність між сторонами договірних відносин суд до уваги не взяв, оскільки споживач визнав частину боргу.
Суд апеляційної інстанції, як і касаційний суд, відмовили постачальнику в задоволенні вимоги про стягнення боргу. Суди виходили з того, що постачальником послуг не було надано належних та допустимих доказів того, що споживач отримав якісні послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, а також того, що вартість послуг є економічно обгрунтованою і відповідає тарифам.
Як ми бачимо, правове відношення судів до обов'язки споживача сплатити борг досить різне, до того ж серед рішень касаційної інстанції також знайдеться чимало суперечать один одному. Так, одна позиція зводиться до того, що в аналогічній ситуації фактичне надання споживачеві відповідних послуг свідчить про існування між сторонами фактичних договірних відносин, що є підставою для стягнення боргу з оплати отриманих комунальних послуг. Друга позиція свідчить про те, що постачальник повинен доводити факт надання якісних послуг.
ВСУ, усуваючи різночитання Закону, дійшов однозначного висновку, що споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати комунальні послуги і не може бути звільнений від виплати виниклої у нього заборгованості.
ВСУ акцентував увагу на тому, що відмовляючи в таких ситуаціях постачальнику послуг, суди фактично звільняють споживача від оплати отриманих послуг, всупереч вимогам статті 68 ЖК і статей 20, 21 Закону «Про житлово - комунальні послуги». Крім того, законодавство не передбачає такого звільнення навіть у разі ненадання окремих житлово - комунальних послуг.
Споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати комунальні послуги і не може бути звільнений від виплати виниклої у нього заборгованості
Нарахування індексу інфляції та 3 % річних на суму боргу
У постанові «Про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги» від 20.06.2012 ВСУ розглянув питання правомірності нарахування на суму боргу за комунальні послуги індексу інфляції за весь час прострочення і 3% річних від простроченої суми. У розглянутому постанові також мала місце бути прострочення виплати споживачем житлово - комунальних послуг заборгованості з їх оплати, у зв'язку з чим постачальник послуг зажадав стягнути борг з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.
Суди першої та апеляційної інстанції вимоги постачальника послуг задовольнили, посилаючись на те, що відповідно до статті 68 ЖК і статтею 20 Закону «Про житлово - комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. А відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних.
Касаційний суд відмовив у задоволенні вимог в частині нарахування індексу інфляції, виходячи з наступного. Правовідносини у сфері надання комунальних послуг регулюються спеціальним законодавством (Законом «Про житлово - комунальні послуги» та Правил надання послуг), яким передбачена відповідальність боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово - комунальні послуги у вигляді пені, а тому норми статті 625 ЦК на ці правовідносини не поширюються.
В іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин, касаційної суд дійшов висновку про те, що обов'язок споживача послуг сплатити постачальнику заборгованість за комунальні послуги є грошовим зобов'язанням, а тому на спірні правовідносини поширюються положення статті 625 ЦК щодо оплати індексу інфляції та 3 % річних.
Усуваючи розбіжності у застосуванні норм права, ВСУ дійшов наступного висновку.
Відносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово - комунальних послуг між виробниками та споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені в Законі «Про житлово - комунальні послуги», яким передбачається відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені.
У той же час загальні правила виконання зобов'язань, встановлені статтею 526 ЦК, припускають, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства. При цьому зобов'язання являє собою є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За договором про надання послуг (статті 901 і 903 ЦК) виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. У разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором.
Як зазначив ВСУ, зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора згідно з цивільно - правового договору є грошовим зобов'язанням. Виходячи з цього, правовідносини, в яких замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням. Таким чином, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено цивільно - правовий обов'язок з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, якій кореспондує право вимоги кредитора про оплату наданих послуг.
Враховуючи той факт, що до подібних правовідносин застосовні цивільно - правові норми щодо застосування цивільної відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, до таких правовідносин застосовується і норма статті 625 ЦК, що встановлює обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.
Крім того, ВСУ звернув увагу, що норма статті 20 Закону «Про житлово - комунальні послуги» щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених статтею 625 ЦК.
Ще одним підтвердженням правомірності стягнення інфляційних нарахувань з споживача, прострочив оплату комунальних послуг, є норми статті 96 ГПК, згідно з якими однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості з оплати житлово - комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції і 3% річних, нарахованих на суму заборгованості.
Правовими наслідками прострочення споживачем комунальних послуг виконання грошового зобов'язання можуть бути і сплата пені, і - на вимогу виконавця - сплата суми втрат від інфляції, і 3% річних. Так, норма статті 20 Законі «Про житлово - комунальні послуги» щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених статтею 625 ЦК.