ВСУ про спірні моменти застосування санкцій за порушення нормативу з працевлаштування інвалідів

Дата публикации

Соціальна захищеність людей з обмеженими фізичними можливостями повинна бути гарантована державою за допомогою надання рівних можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, а також створення необхідних умов для повноцінного життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями та інтересами. Питання соціальної захищеності інвалідів врегульовані Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Соціальний захист інвалідів як одна зі складових діяльності держави полягає у наданні пенсії, допомог, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановлення опіки чи забезпеченні доступу до інфраструктури, отриманні освіти на рівні, відповідному їх здібностям і можливостям.

Крім того, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненої законом. Що стосується працевлаштування, то цей обов'язок держава покладає на роботодавців, встановивши норматив з працевлаштування інвалідів для всіх суб'єктів підприємницької діяльності з чисельністю найнятих робітників більше 7 чоловік. Так, юридичні та фізичні особи відповідно до статті 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов'язані виконувати норматив створення робочих місць, що становить 4% середньооблікової чисельності штату, а з кількістю працівників від 8 до 25 осіб - одне робоче місце. При невиконанні нормативу роботодавець сплачує штрафні санкції.

Хотілося б відзначити, що не завжди у відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів винен роботодавець, оскільки часто некомпетентна робота органу працевлаштування обіцяє для такого роботодавця притягнення до відповідальності. Яку ж відповідальність несе підприємство за ненаправлення службою зайнятості інваліда для працевлаштування ? Відповідь на це питання ми пошукаємо в постанові ВСУ «Про стягнення адміністративно - господарських санкцій за незайняте одне робоче місце інвалідом і пені» від 02.04.2013.

Юридичні та фізичні особи відповідно до статті 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов'язані виконувати норматив створення робочих місць, що становить 4% середньооблікової чисельності штату, а з кількістю працівників від 8 до 25 осіб - одне робоче місце

Виходячи з постанови, відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до підприємства про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені за порушення терміну сплати, посилаючись на те, що всупереч приписам статті 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємство не працевлаштувало необхідну кількість інвалідів. Підприємство, заперечуючи проти позову, наполягало на тому, що на виконання вимог законодавства направляло уповноваженим держорганам відомості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, однак органи держвлади інвалідів для працевлаштування на підприємстві не направили.

Суди першої, апеляційної інстанцій, з якими погодився і ВАСУ, взяли до уваги доводи підприємства і відмовили в задоволенні вимог Фонду, виходячи з того, що підприємство вжило всіх заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відповідно, не може бути притягнуто до відповідальності у зв'язку з тим, що уповноважені органи не скерували необхідну кількість інвалідів для працевлаштування.

Фонд соціального захисту інвалідів звернувся до ВСУ з заявою про перегляд рішення касації, надавши рішення ВАСУ, які свідчать про неоднакове застосування одних і тих самих норм права.

У постановах ВАСУ, наданих Фондом, суди приходять до висновків, що підприємство, яке не вживає заходів щодо створення робочих місць для інвалідів або не повідомляє органам працевлаштування про створення таких місць, перешкоджає напрямку інвалідів для працевлаштування.

ВСУ, розглянувши ситуацію, прийшов до висновку, що Фонд соціального захисту інвалідів необгрунтовано залучив підприємство до відповідальності, оскільки обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування

Дійсно, стаття 20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно - господарські санкції, які є мірою впливу на правопорушника у сфері господарювання. Сума санкцій визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

ВСУ зазначив, що відповідно до частини 1 статті 218 ГК підставою для застосування господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Стаття 20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також передбачає відповідальність боржника за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо останній не доведе, що він прийняв всі залежні від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, якщо підприємство створило робочі місця для інвалідів згідно з нормативом і повідомило про це центру зайнятості, а останній при цьому не направив інвалідів для працевлаштування, то підприємство не може нести відповідальність за непрацевлаштування необхідної кількості інвалідів, оскільки пошук підходящої роботи для інваліда здійснює саме державна служба зайнятості. Тобто застосування санкцій за недотримання нормативу з працевлаштування інвалідів до підприємства, яке створило робочі місця для інвалідів, але не отримало працівників від служби зайнятості, є неправомірним з боку Фонду соціального захисту інвалідів.

ВИСНОВОК:

Враховуючи той факт, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснює саме державна служба зайнятості, підприємство, яке зробило всі залежні від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, не може бути притягнуто до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.