Наслідки змін у визначенні звичайних цін у зв'язку з набранням чинності ст. 39 ПКУ

конструктор договоров Украина

З 1 січня 2013 року набула чинності ст. 39 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), якою передбачено методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, та як наслідок втратили чинність положення п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – Закон про прибуток), що також регулювали це питання.

Варто сказати, що підходи до методики та порядку визначення рівня звичайних цін кардинально не змінилися, а внесені зміни створюють більш негативний, ніж позитивний наслідок для суб'єктів господарювання.

Так, необхідно звернути увагу, що нововведенням є визначення звичайної ціни шляхом прирівняння митної вартості до ціни продажу на митній території України імпортованого або реімпортованого товару.

Положенням ПКУ передбачено, що для товарів, раніше ввезених на митну територію України у митному режимі імпорту або реімпорту, звичайною ціною продажу (поставки) на митній території України вважається ринкова ціна, але не нижче митної вартості товарів, з якої були сплачені податки та збори під час їх митного оформлення.

Разом з цим законодавцем не враховано, що імпортований або реімпортований товар при його подальшому продажу на митній території України буде мати інші економічні умови, ніж при ввезенні цього товару з-за кордону (наприклад, аналогічні товари у зв'язку із сезонністю знизились у ціні). Тому прирівнювати звичайну ціну імпортованого товару до митної вартості є помилкою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України (постанова від 12.03.2012 № 21-380а11), вказавши, що при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема, для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Прирівнювання звичайної ціни імпортованого товару до митної вартості є помилковим

Положеннями ст. 39 ПКУ також впроваджено особливості визначення звичайних цін для великих платників податків.

Так, великий платник податків має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної податкової політики, із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування.

Договір про ціноутворення для цілей оподаткування є договором між зазначеним платником податків та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної податкової політики, про порядок визначення цін (методів) та її застосування для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору.

Порядок укладання такого договору затверджено постановою КМ України від 22.08.2012 № 787 (далі – Порядок № 787).

Договором закріплюються методи та джерела інформації для визначення звичайних цін. При цьому:

– кожний наступний з методів, передбачений ПКУ, використовується, якщо неможливо застосувати попередній;

– для різних груп (найменувань) товарів може бути закріплений окремий метод визначення звичайної ціни та окреме джерело інформації.

З наведеного вбачається, що Порядок № 787 створює нерівні конкурентні та економічні умови між великими підприємствами та підприємствами малого і середнього бізнесу. Це пояснюється тим, що для підприємств малого і середнього бізнесу відсутній у ПКУ алгоритм застосування методів визначення звичайних цін, а відтак податковий орган має можливість застосувати той метод, який буде мати більше фіскальне навантаження.

Таке законодавче регулювання суперечить конституційним принципам (ст. 42 Конституції України), а також Рішенню Конституційного Суду України від 29.01.2002 № 1/рп-2002 (із змінами від 14.03.2002 № 3-уп/2002). У зазначеному Рішенні вказано, що маючи на меті захист конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, законодавець для всіх підприємств, створених за участю інвестицій, як вітчизняних, так і іноземних, створює рівні умови щодо питань валютного та митного регулювання і справляння податків, зборів (обов'язкових платежів).

До того ж нововведенням є порядок проведення перевірки та оскарження наслідків цієї перевірки (п. 39.15 ст. 39 ПК України).

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Такий порядок оскарження є менш сприятливий для суб'єкта господарювання, оскільки в даному випадку орган державної влади у судовому процесі виступає як позивач, а платник податків як відповідач, тобто суб'єкт владних повноважень звільняється від обов'язку доказування (згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України).

ВИСНОВОК:

Таким чином, положення ст. 39 ПКУ потребують доопрацювання на законодавчому рівні з метою створення сприятливих економічних умов для розвитку підприємницької діяльності, що є важливим фактором для економічної стабільності держави.

Володимир Костюк,

партнер ЮК «Моріс Груп»

Віталій Кемінь,

молодший юрист ЮК «Моріс Груп»