Бути чи не бути залогу корпоративних прав ?

На сьогоднішній день заставу корпоративних прав - не найпопулярніший спосіб забезпечення зобов'язань. І причини тому очевидні: відсутність чіткого розуміння правової природи корпоративних прав та абсолютна неврегульованість цього питання законодавством. Як наслідок неоднозначна правозастосовна, в тому числі судова, практика, аж до визнання договору застави недійсним на тій підставі, що корпоративні права не можуть бути предметом застави.

Тому перелік питань про передачу в заставу корпоративних прав у товариствах з обмеженою відповідальністю невичерпний. Зокрема, чи можуть корпоративні права бути предметом застави, і, взагалі, що може бути предметом застави, корпоративні права або частка в статутному капіталі, чи необхідно отримувати згоду інших учасників товариства на передачу в заставу частки в статутному капіталі, чи користуються переважним правом купівлі частки інші учасники товариства у разі набуття права власності на цю частку заставодержателем і безліч інших питань.

Що з себе представляють корпоративні права? Корпоративні права є особливим видом майнових прав. Особливою, тому що такі права комплексні за своїм змістом і включають в себе як права майнового, так і немайнового ( організаційного ) характеру ( див. ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України, пп. 14.1.90 Податкового кодексу України ).

При цьому права майнового характеру, як складова корпоративних прав, не можуть розглядатися як окремий об'єкт правовідносин, в тому числі заставних. Корпоративні права неподільні за своїм змістом. І якщо ми говоримо про передачу в заставу корпоративних прав, йдеться виключно про передачу в заставу всіх його складових - майнових прав і прав немайнової ( організаційного ) характеру.

Виходячи з вимоги Закону України «Про заставу» ( ст. 4 ) та Цивільного кодексу України ( ст. 576 ), корпоративні права, щоб бути предметом застави, повинні відповідати наступним критеріям:

- Бути відчужуваними;

- На них може бути звернено стягнення;

- Корпоративні права не повинні входити до переліку об'єктів, які не можуть бути предметом застави.

Розглядаючи питання оборотоздатності корпоративних прав, ми неминуче звертаємося до положень законодавства, що регулює питання відчуження частки в статутному капіталі товариства. Корпоративні права та частка в статутному капіталі - різні поняття, але вони нерозривно пов'язані один з одним, можна сказати, що вони співвідносяться як причина і наслідок. Особа, набуваючи частку в статутному капіталі товариства, автоматично набуває корпоративні права. Чи не можливе відчуження частки без відчуження корпоративних прав.

На практиці неодноразово виникає питання, що виступає в якості предмета договору застави: корпоративні права або частка в статутному капіталі товариства. Вважаю, що обидва варіанти є юридично допустимими. Але, якщо позиція сторін договору не принципова, доцільно все-таки позначити в якості предмета договору застави саме частку в статутному капіталі. Оскільки частка є « звичним, регульованим » об'єктом господарського та цивільного обороту для чинного законодавства.

Згідно зі ст. 53 Закону України « Про господарські товариства» та ст. 147 ЦК України частка, а значить і корпоративні права, можуть вільно без згоди інших учасників товариства відчужуватися, причому як іншим учасникам товариства, так і третім особам, якщо інше не передбачено статутом. Тобто до укладення договору застави кредитор повинен володіти інформацією, чи немає в статуті «інших положень», а саме заборони на відчуження частки третім особам або заборони на передачу частки в заставу. За наявності таких обмежень заставу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) неможливий, якщо тільки до моменту укладення договору застави такі « обмежують положення " не будуть виключені з статуту.

Законодавство прямо не вимагає попередньої згоди інших учасників товариства на передачу частки в заставу. Але якщо статутом товариства передбачена можливість відчуження частки (її частини) тільки за згодою інших учасників, то до моменту укладення договору застави і супутніх з ним договорів ( договору про задоволення вимог кредитора, договору поступки частки тощо) необхідно отримати письмову згоду від усіх учасників, бажано нотаріально засвідчене ( див. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 р. № 16/171-10-5174 ). Відсутність згоди учасників на передачу частки в заставу в такому випадку може бути підставою для визнання договору застави недійсним.

Згода інших учасників товариства має принципове значення при переході права власності на частку до кредитора на підставі договору застави, оскільки без фактичного згоди учасників неможливо внести зміни до статуту, пов'язані із зміною у складі учасників. І вже не важливо, було потрібно чи згоду учасників на передачу частки в заставу статутом. Звичайно, мова йде про випадки, коли кредитор придбав частку в розмірі, що не дозволяє йому прийняти і зареєструвати зміни до статуту самостійно.

Повертаючись до питання оборотоздатності корпоративних прав (частки ), згідно з ч. 3 ст. 53 ЗУ « Про господарські товариства» та абз. 2 ч. 2 ст. 147 ЦК України учасники товариства також користуються переважним правом купівлі частки (її частини).

Переважне право купівлі учасників не обмежує право учасника передати корпоративні права ( частку в статутному капіталі ) у заставу з правом звернення на неї стягнення. Крім того, є підстави вважати, що переважні права учасників поширюються тільки на випадки добровільного продажу частки. У всякому разі, практика показує, що при продажу частки як предмета застави з публічних торгів інші учасники не користуються переважним правом купівлі такої частки.

Якщо ж допустити, що переважне право поширюється на випадки відчуження частки на підставі договору застави, то можна в договорі заставі прописати порядок реалізації такого права іншими учасниками товариства. У будь-якому випадку порушення переважних прав учасників не є підставою для визнання договору застави або договору про відступлення частки недійсним ( за аналогією з договором купівлі - продажу в цьому випадку учасник має право в судовому порядку вимагати переведення на нього прав покупця ( див. п. 31 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 р. № 13 « Про практику розгляду судами корпоративних спорів» )).

Одним з найбільш « наболілих » питань у частині отчуждаемості корпоративних прав є їх співвідношення з « правом участі у суспільстві». Останнє передбачено ст. 100 Цивільного кодексу України як особисте немайнове право, яке не може окремо передаватися іншій особі, у тому числі на умовах застави.

Деякі суди, проводячи паралель між корпоративним правом, правом участі у суспільстві і особистими немайновими правами, визнають недійсними договори застави (рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2011 р. № 30/5005/13731/2011 ( залишено в силі судами вищих інстанцій), постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.02.2010 р. № 57/139-09 та ін.)

Але що таке особисті немайнові права? Це права, які згідно зі ст. 269 ??ЦК України належать кожній фізичній особі від народження або за законом, не мають економічного змісту, тісно пов'язані з фізичною особою, фізична особа не може від них відмовитися, а також не може бути позбавлена ??цих прав, особистими немайновими правами фізична особа володіє вічно.

Правова природа корпоративних прав являє собою повну протилежність природі особистих немайнових прав, чого раніше вже було присвячено безліч наукових публікацій.

А саме: корпоративні права виникають у фізичної особи не від народження, а тільки в разі, якщо така особа внесе внесок до статутного капіталу (майно ) товариства або іншим чином (на підставі договору купівлі - продажу, міни, дарування, в порядку спадкування ) придбає право власності на частку в статутному капіталі товариства.

Корпоративні права на відміну від особистих немайнових прав мають економічний зміст, їх вартість, як правило, визначається вартістю (розміром ) частки у статутному капіталі товариства, корпоративні права включають в себе право на отримання частини прибутку товариства, частини майна у разі ліквідації товариства. Корпоративні права (частка в статутному капіталі товариства ) можуть бути відчужені на підставі договорів купівлі - продажу, міни, дарування та ін, також на корпоративні права ( частку в статутному капіталі) може бути звернено стягнення. І нарешті корпоративні права належать фізичній особі не вічне, а до моменту їх відчуження, виходу (виключення ) учасника з товариства.

Вважаю, що право участі у товаристві - це право фізичної особи потенційно (у майбутньому) бути учасником будь-якого суспільства, бути засновником товариства, дане право виникає у кожної людини з моменту народження і як особисте немайнове право до моменту набуття особою цивільної дієздатності може бути реалізовано його опікунами, піклувальниками.

Тобто право участі в товаристві існує поза корпоративного права особи. Незважаючи на те що за своєю суттю ці права тісно взаємопов'язані, право участі в товаристві виникає незалежно від наявності корпоративних прав у особи. Право участі у товаристві - це право ( потенційно ) бути учасником не конкретної суспільства, а в цілому будь-якого суспільства. У той же час наявність корпоративного права говорить про участь особи у конкретному суб'єкті господарювання. Корпоративні права виникають як наслідок реалізації фізичною особою права участі в товаристві.

Зазначене вище, на мій погляд, пояснює, чому право участі в товаристві не може бути відчужене третьою особою, в той час як корпоративні права є повноцінним об'єктом цивільного та господарського обороту.

Тим часом судова практика річ уперта, і кредитору необхідно прийняти той факт, що будь-який договір застави може бути визнаний недійсним на підставі ст. 100 ЦК України. Позитивно лише те, що суди не одностайні з даного питання. Оскільки існує також судова практика, згідно з якою договору застави корпоративних прав (частки ) « мають право на існування » (постанова Вищого господарського суду України від 24.03.2010 р. № 34 /240, постанову Вищого господарського суду України від 21.11.2012 р. № 57/ 444, рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 13.09.2012 р. № 0508/6650/2012, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 р. № 16/171-10-5174 - тексти рішень доступні в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Згідно ч. 5 ст. 4 ЗУ « Про заставу» та ч. 5 ст. 576 ЦК України не можуть бути предметом застави вимоги, що мають особистий характер, а також інші вимоги, заставу яких заборонено законом. Має місце судова практика, згідно з якою корпоративні права (частка в статутному капіталі ) не можуть бути предметом застави, оскільки такі права мають особистий характер (рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2011 р. № 30/5005/13731/2011, постанову Вищого господарського суду України від 19.02.2009 р. № 3 /227 та ін.) Проте вся судова практика знову ж зводиться до неможливості корпоративних прав бути предметом застави на підставі ст. 100 ЦК України, мова про яку йшла вище.

Що стосується звернення стягнення на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

Прямої заборони звертати стягнення на корпоративні права ( частку в статутному капіталі товариства ) законодавство не містить, проте встановлює певні вимоги щодо порядку погашення зобов'язань учасника товариства перед кредиторами ( аналогічні за своїм змістом положення передбачені ч. 1 ст. 57 ЗУ « Про господарські товариства» та ч. 1 ст. 149 ГК України ).

Так, звернення стягнення на частину майна товариства пропорційно частці учасника товариства у статутному капіталі за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства пропорційно частці боржника у статутному капіталі товариства або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення.

По-перше, хотілося б відзначити, що зазначені вище норми не передбачають виключно єдино можливого способу звернення стягнення на частку як виплата вартості частини майна товариства. Законодавець передбачає, що « кредитори мають право вимагати виплати... », але не говорить, що « кредитори мають право вимагати тільки... ».

По-друге, має місце правова позиція, що зазначені вище обмеження законодавця поширюються тільки на випадки задоволення вимог кредиторів, які нічим не забезпечені, в тому числі заставою, тобто коли заздалегідь не визначено, на яке майно учасника - боржника може бути звернено стягнення кредитором за зобов'язаннями боржника ( учасника товариства ).

Як би то не було, зазначені вище обмеження поширюються лише на випадки звернення стягнення на частину майна товариства пропорційно частки в статутному капіталі, яка є предметом застави. У той же час, виходячи з норм Закону України «Про заставу», Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень », а також з урахуванням сформованої практики, виділяють також і інші способи звернення стягнення на корпоративні права ( частку в статутному капіталі товариства ). Це - поступка корпоративних прав (частки у статутному капіталі) кредитору ( заставодержателю ) або продаж частки конкретному покупцеві або на публічних торгах.

Підводячи підсумок всього вищесказаного, слід зазначити, що de jure залогу корпоративних прав бути. І нехай практика судів та інших державних органів з цього питання неоднозначна, є всі підстави для укладення договорів застави корпоративних прав (частки у статутному капіталі). На жаль, питання, охоплені даною публікацією, лише крапля в морі проблем, які можуть виникнути на шляху кредитора - заставодержателя. Тому бути чи заставі корпоративних прав de facto ? Питання залишається відкритим, і йому буде присвячена окрема публікація.

• < Назад
• Вперёд >