ВССУ про нюанси відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки тягне за собою можливість відшкодування шкоди, заподіяної таким джерелом, а питання, пов'язані з розглядом справ про відшкодування подібного шкоди, досить часто стають причиною дискусій. Відповіді на питання, що виникають при вирішенні справ зазначеної категорії, мають особливе значення, оскільки містять безліч нюансів, здатних усунути розбіжності при вирішенні спорів. Пленум ВССУ, вирішивши надати такі відповіді, з метою забезпечення правильного й однакового застосування норм законодавства видав постанову «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Поняття джерела підвищеної небезпеки

Стаття 1187 ЦК дає визначення поняттю «джерело підвищеної небезпеки», визнаючи його будь-якою діяльністю, пов'язаною з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо -, вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Позначений перелік видів діяльності, які являють собою джерело підвищеної небезпеки, не можна назвати вичерпним, оскільки суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин чи інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати їх джерелом підвищеної небезпеки. Разом з тим найбільш поширеним і використовуваним джерелом підвищеної небезпеки є транспортний засіб, оскільки в левовій частці спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, приймають участь саме водії та власники автомобілів.

Почнемо з того, що розгляд справ за позовами, що виникають при відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, врегульовано КУ, ГК, законами «Про дорожній рух», «Про страхування», «Про об'єкти підвищеної небезпеки», ПДР та іншими спеціальними нормативно - правовими актами. Цивільно - правова відповідальність за заподіяння такої шкоди настає тільки у разі її цілеспрямованості, на прикладі автомобіля, тільки при його використанні за цільовим призначенням. В інших випадках, наприклад, таких як нанесення особі тілесних ушкоджень пасажиром, який відкрив двері не рухомого автомобіля, збиток відшкодовується на загальних підставах (1166 ЦК). При цьому шкода, заподіяна особі або майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Хто несе відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки ?

ВССУ зазначив, що в суперечках про відшкодування шкоди, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи, а відповідно юрисдикція спорів визначається з урахуванням статусу сторін. Якщо однією із сторін є фізособа, спір розглядається в порядку цивільного судочинства, у свою чергу позов юрособи або ФОП до юрособи або, знову ж ФОП, навіть із залученням фізособи - водія в якості третьої особи, в порядку господарського.

Обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду виникає у його заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини. Разом з тим особа, що заподіяла шкоду, звільняється від обов'язку відшкодувати збиток, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 ЦК, пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК). Під умислом потерпілого ВССУ увазі протиправну поведінку, коли потерпілий не тільки бажає, а й свідомо допускає настання шкоди. Груба необережність (наприклад, порушення ПДР в нетверезому стані) потерпілого також може зменшити розмір відшкодування залежно від розміру його провини.

До осіб, які зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, належать фізичні або юридичні особи, які володіють (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позики) транспортним засобом, або іншим джерелом небезпеки. Отже, власником джерела підвищеної небезпеки визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах ним володіє. Також відповідальність за шкоду заподіяну внаслідок ДТП буде нести особа, яка під час керування автомобілем має водійське посвідчення і техпаспорт, переданий власником транспортного засобу.

При цьому ВССУ визначив, що до осіб, які здійснюють діяльність з підвищеною небезпекою, не можна віднести водія автомобіля, керуючого їм на підставі трудового договору з власником транспортного засобу (роботодавцем). Працівник - водій без наявності прав власності на автомобіль у разі ДТП може бути притягнутий до відповідальності лише роботодавцем і тільки в регресних порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

Також не несе відповідальність власник джерела підвищеної небезпеки, якщо таким джерелом заподіяно шкоду не з його вини, наприклад, у випадку незаконного заволодіння автомобілем або внаслідок непереборної сили.

Стягнення відсотків і неустойки

Що стосується можливості стягнення відсотків та суми інфляції за прострочення виплати шкоди, завданої джерелом підвищеної безпеки, то така можливість відсутня, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, які виникають з договірних зобов'язань. Так, нарахування відсотків на суму шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є фактично подвійний мірою відповідальності. При цьому винятком є ??відповідальність страховика, так як відповідно до статті 992 ЦК у разі несплати страховиком страхувальникові страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку.

Можливість зменшення розміру відшкодування шкоди

Відповідно до статті 1193 ЦК суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної фізособою, залежно від її матеріального становища, проте що стосується можливості зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, то таке зменшення застосовується у виняткових випадках. Зокрема, якщо відшкодування збитку в повному розмірі неможливе або поставить заподіювача шкоди у важке матеріальне становище. До того ж зменшення розміру відповідальності за шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, можливе тільки за письмовою вимогою, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування збитку.

Також можливість зменшення розміру відшкодування має місце бути у випадках, коли крім шкоди потерпілому завдано також шкода самого джерела підвищеної небезпеки, чому посприяла груба необережність потерпілого. Проте, ЦК не передбачає в такому разі можливості стягнути з потерпілого суму збитку за шкоду, заподіяну джерелу підвищеної небезпеки.

Відповідальність за шкоду, заподіяну кількома особами

У разі коли шкода заподіяна кількома особами, відшкодування стягується з кожного з них в тій частині, яка була заподіяна кожним відповідно. Якщо ж кілька осіб заподіяли потерпілому неподільний шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, вони несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

Солідарна відповідальність також настає для осіб, які здійснюють діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (наприклад, ДТП за участю двох автомобілів, внаслідок якої було завдано шкоди потерпілому). У таких випадках спір про відшкодування шкоди, заподіяної при цьому самим автомобілем кожним з їх власників перед іншим з них, вирішується за загальним принципом провини. Зокрема, збиток, заподіяний одному з власників з вини іншого, відшкодовується винним. Збиток, заподіяний власнику тільки з його вини, - не відшкодовується, а за наявності вини всіх власників розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від ступеня вини кожного. У разі відсутності вини власників у взаємному заподіянні шкоди жоден з них не має права на відшкодування.

Якщо один з декількох причинителей шкоди самостійно відшкодував збитки за спільно заподіяну шкоду потерпілому, він має право вимагати з кожного з винних його частку виплаченого потерпілому відшкодування. У такій ситуації вважається, що боржник виконав солідарне зобов'язання, а відповідно, має право регресної вимоги за правилами статті 1191 ЦК.

Залучення третіх осіб до розгляду спору про відшкодування шкоди

Положення статей 386, 395, 396 ЦК містять правила захисту права власності, які поширюються також на осіб, які не є власниками, але володіють джерелом підвищеної небезпеки на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі (наприклад, водій автомобіля, який управляє ним на підставі довіреності). Такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

При розгляді спорів про відшкодування шкоди, завданої такими особами внаслідок використання джерела підвищеної небезпеки, до участі у справі як треті особи можуть залучатися власники таких джерел.

Також треті особи можуть бути притягнуті до розгляду спору про відшкодування шкоди за позовом однієї юрособи або ФОП до іншого, у разі якщо третя особа - водій автомобіля - фізособа.

Визначення розміру і способу відшкодування шкоди

Шкода, заподіяна майну, може бути відшкодована в натурі або в повному обсязі з урахуванням упущеної вигоди. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливо, потерпілому відшкодовуються збитки в повному обсязі відповідно до реальної вартості втраченого майна.

ВССУ звернув увагу на порядок відшкодування суми, витраченої на відновлення колишнього стану речі, пошкодженої джерелом підвищеної небезпеки і що мала певну зношеність (наприклад, автомобіль). Так, якщо при відновленні пошкодженого автомобіля були використані нові деталі чи комплектуючі, в тому числі іншої модифікації, заподіювач шкоди не вправі вимагати врахування зносу майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.

Якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зносу і втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент ушкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент ушкодження. Якщо власник автомобіля не згоден з його визнанням фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю до і після ДТП, а також витрати з евакуації.

Нюанси обов'язкового страхування цивільної відповідальності

Згідно зі ст. 21 «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» експлуатація транспортного засобу забороняється без поліса обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності. У зв'язку з цим до розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, суд має право в порядку статті 33 ЦПК залучити до участі у справі страховика власника автомобіля.

Як відомо, наявність поліса ОСАЦВ забезпечує відшкодування шкоди потерпілим від ДТП і, що важливо, захист майнових інтересів страхувальника, тобто шкоду, заподіяну потерпілим внаслідок ДТП, відшкодовує не водій - винуватець ДТП, а страхова компанія. Але якщо страхувальник всупереч положенням статті 33 Закону про обов'язкове страхування не надав свого страховика повідомлення про ДТП, судом буде розглядатися питання про відшкодування збитку самим страхувальником. При цьому порушення страхувальником визначеного договором страхування терміну подання документів, що стосуються страхового випадку, не є порушенням встановленого договором терміну повідомлення про настання страхового випадку.

Крім страховика, до розгляду спору про відшкодування шкоди може бути притягнутий вигодонабувач, якщо він визначений у договорі страхування. Договір страхування, в якому призначений вигодонабувач, дає останньому право вимагати від страховика здійснити страхову виплату на його користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього його обов'язків.

Статтею 1 Закону про обов'язкове страхування визначено транспортні засоби, відповідальність за управління якими підлягає страхуванню і шкоду, заподіяну якими, відшкодовується страховиком. Якщо шкода заподіяна з вини особи, керуючого, наприклад, гужовим возом або велосипедом, або іншим механізмом, що не належить до транспортних засобів, відповідальність якої не підлягає обов'язковому страхуванню, шкода відшкодовується за загальними правилами без залучення страховиків.

Договір обов'язкового страхування власника транспортного засобу діє протягом строку, на який його укладено, а в разі зміни власника застрахованого автомобіля договір страхування зберігає силу до закінчення його терміну. Страхове відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому, виплачується по кожному страховому випадку, що настав протягом періоду дії відповідного договору в межах ліміту відповідальності страховика. Страхувальник у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди виплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Для випадків спрощеного врегулювання ДТП з використанням європротоколу встановлені максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих (розпорядження Держкомфінпослуг № 698).

Регрес і суброгация

ВССУ звернув увагу, що одним з необхідних умов правильного вирішення спорів про право зворотної вимоги страховика слід розрізняти такі поняття, як «регрес» і «суброгация».

Так, суброгация передбачає лише заміну осіб у вже наявному зобов'язанні із збереженням самого зобов'язання. Зокрема, при суброгації страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаціонних прав. Регрес передбачає заміну одного зобов'язання іншим, при цьому переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

До того ж регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а також статтею 38 Закону про обов'язкове страхування, а для суброгації статтею 993 ЦК та статтею 27 Закону «Про страхування» встановлено особливий правовий режим.

Що стосується строку позовної давності, то при суброгації вона починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Проценти і неустойка виплачуються страховиком через несвоєчасне виконання ним свого зобов'язання перед страхувальником (стаття 992 ЦК) і не можуть бути стягнуті в порядку суброгації з особи, винної у заподіянні шкоди. У порядку суброгації страховик може стягнути з заподіювача шкоди тільки ту суму, яку він сам виплатив страхувальнику.

ВИСНОВОК:

Пленум ВССУ в постанові «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглянув нюанси притягнення до відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Зокрема, в постанові дається визначення джерела підвищеної небезпеки, визначається коло осіб, які можуть нести таку відповідальність, роз'яснюється відмінність між регресом і суброгацію, а також розкриваються питання обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності.

• < Назад
• Вперёд >