ВГСУ про розмежування статусу фізичної особи та ФОП при укладанні угод

Дата публикации

У постанові Вищого господарського суду від 06 серпня 2012 р. з справі № 14/5025/1982/11 сформульовано розуміння ВГСУ норм законодавства в частині відмінності статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця. Як показав суперечка за вказаною судовій справі, цей аспект здатний істотно впливати на дійсність договорів, укладених між зазначеними суб'єктами з урахуванням визначених у законодавстві вимог до таких оборудок. Підтвердження тому - неоднозначна позиція судів, що призвела до необхідності розгляду цього аспекту в суді касаційної інстанції.

Спірною виявилася дійсність договору оренди транспортних засобів, укладеного між двома фізичними особами - підприємцями. Орендар прострочив оплату користування транспортними засобами, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед орендодавцем. Як видно, сторонам договору не вдалося досягти компромісу. Суперечка з даного питання перейшов у судову стадію після того, як орендодавець подав позов до суду з вимогами про стягнення з орендаря суми заборгованості. Відповідач в основу своїх контраргументів поклав позицію про те, що ця угода була незначною, оскільки ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу наказує нотаріальне завірення договорів оренди транспортних засобів, укладених з фізичною особою.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача, але апеляційний суд зайняв протилежну позицію, визнавши таку угоду незначною чинності недотримання її форми, визначеної ч. 2 ст. 799 ЦК. У результаті касаційного оскарження позивачем рішення апеляційного суду ВГСУ висловив своє бачення цієї ситуації.

Для розгляду даного спору ВГСУ в комплексі застосував норми Господарського та Цивільного кодексів. Так, на підставі ст. 3, ст. 4, ч. 3 ст. 45, ст. 55, ч. 1 ст. 128 ГК та ст. 24, ст. 25, ст. 30, ст. 50, ст. 51 ЦК було обгрунтовано, що ведення підприємницької діяльності фізичними особами є їх правом, реалізація якого залежить, серед іншого, від відповідної державної реєстрації. Тобто правовий статус ФОП поглинає правовий статус фізичної особи, будучи розширенням дієздатності фізичної особи. Із здобуттям правового статусу ФОП фізична особа стає суб'єктом господарювання.

Відповідно, у правовідносинах оренди як господарських відносинах ФОП беруть участь насамперед як підприємці, а не як фізичні особи - громадяни. При цьому норми параграфа 5 гл. 30 ГК («Оренда майна та лізинг») не передбачають вимог про нотаріальне посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання. Отже, щодо договорів оренди транспортних засобів, укладених між ФОП, ні ЦК, ні ГК не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення.

Виходячи з цього, говорити про недійсність даної угоди не можна. Це підтверджує наявність договірних правовідносин між позивачем і відповідачем та наявність відповідної заборгованості відповідача по орендній платі.

Таким чином, рішення апеляційного суду у даній справі було скасовано, а рішення місцевого суду - залишено без змін.

Таке рішення ВГСУ викликає інтерес в тому плані, що трохи більше року раніше за схожим спору їм було висловлено кардинально протилежну думку (постанова ВГСУ від 2 червня 2011 у справі № 8/9-10). Однак тоді ВГСУ не вдавався в глибокий і комплексний аналіз правових норм, керуючись лише ст. 799 ЦК. Це дає привід вважати, що більш свіжа позиція ВГСУ з приводу застосування даної правової норми стане переважати при розгляді аналогічних суперечок у майбутньому.

Актуальна позиція ВГСУ може бути корисна не тільки в ході суперечок, де основою служить розуміння ст. 799 ЦК. Також вимоги про нотаріальне завірення договорів за участю фізичної особи присутні і в деяких інших статтях ГК. З цієї причини гіпотетично можливі суперечки про дійсність таких договорів, очевидно, будуть прийняті з урахуванням позиції, висловленої в розглянутому постанові ВГСУ.

ВИСНОВОК:

Актуальна позиція ВГСУ полягає в тому, що цивільно - правове визначення «фізична особа» не тотожне визначенню «фізична особа - підприємець». Це важливо враховувати при укладанні цивільних договорів з особливими нормативними вимогами до їх формі і правовому статусу їх сторін. Так як це може мати ключове значення при розгляді спорів про дійсність укладеної угоди.